F.A.Q. з Рідної Віри. Частина І

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІI

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІII

Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Чи стане Рідна Віра знов домінуючою в Україні?
Всього відповідей: 189
Друзі сайту


Громада Рідної Православної Віри - «Вінець Бога» (м. Вінниця)

center




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
КНИЖКОВА КРАМНИЦЯ
Об`єднання Рідновірів України


Замовляти за вказаними у прайсах контактами, попередньо уточнивши ціну:

Для киян
pelazg@ukr.net - жрець Спас

Для мешканців інших міст і сіл:
blagovista7@ukr.net - Благовіста

НАШ БАНЕР:

<a href="//mokosha.at.ua" target="_blank" title="МОКОША"><img src="//mokosha.at.ua/Untitled-666.gif"/></a> 
 

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІІ

А що відбувається з душею після смерті?

З традиційної поховальної обрядовості (найбільш «сталого» виду обрядовості з усіх, між іншим) ми знаємо про основні уявлення наших предків щодо цього.

Якщо узагальнити різні місцеві варіанти, постане приблизно така картина: до 3-го дня після смерті душа знаходиться поблизу тіла; до 9-го – обходить рідні їй місця, прощається із близькими; до 40-го – подорожує світом Яви або залишається поблизу могили. «Межовим» дням, як бачите, відповідають традиційні поминки. Опісля душа йде до Нави, переходить Калинів міст понад річкою Смородиною (яка розмежовує ці два світи) і возз`єднається з предками, вливається до загальної «душі народу» (його егрегору). Ця душа, як можна побачити із традиційних голосінь (див. «Український фольклор» В.Петрова) уявлялась як щось неподільне, недиференційоване.

Однак через деякий час душа знову має змогу втілитися у живому тілі – причому, у багатьох течіях Рідновір`я вибудовують ієрархію перевтілень окремої душі: від рослини до людини; хоча можливість виходу душі із кола перевтілень (інд. мокша) передбачають лише окремі вчення.

Оскільки у «душі народу» постійно знаходиться певна кількість душ, які «відпочивають» між смертю і новим народженням, календарні поминки (Весняні та Осінні Діди), окрім самого поминання, спрямовані також на встановлення зв`язку із ними.

Слов`яни вірили, що після смерті продовжать займатися тими ж господарчими справами, що й за життя – у їхньому (нашому) потойбіччі немає Раю для «праведників» і Пекла для «грішників». Однак деякі течії все ж виділяють у Наві Вирій та Пекло, проте у друге потрапляють лише зрадники свого Роду і ті, в чиїй душі воно панувало ще за життя. Проте перебування у жодній з цих «місцин» не є вічним, кожна душа рано чи пізно перероджується знову.

З філософської точки зору, рідновіри вважають, що після смерті внутрішнє «наповнення» душі за життя переживається нею як зовнішній вплив на саму себе. Таким чином, душа сама собі стає «спасителем» або «катом». І тому настільки важливе життя у Ладі із самим собою і оточуючим середовищем.

 

Куди потрапляють душі, наприклад, українців-християн, душі людей інших народів?

У кожного народу є свої уявлення про потойбіччя. Вочевидь, за умов дотримання традиційного світогляду, кожен бачить свій післясмертний стан таким, яким уявляє його рідний народ.

Можливо, те ж саме стосується і українців-християн, проте це питання є доволі ґрунтовним і вимагає заглиблення у теологічно-філософські вчення Рідновір`я.

Загалом, сам принцип не змінюється: «внутрішнє» душі за життя переживається як «зовнішнє», а «картина» потойбіччя вимальовується уявленнями, набутими за життя.

Рідновір`я не передбачає і не може передбачати Пекло для представників інших релігій.

 

Чи є поняття невідворотної долі?

Прокопій Кесарійський у середині І тис. н.е. писав про те, що «[слов`яни та анти] долі [рос. судьбы]  не знають і взагалі не визнають, що вона по відношенню до людей має яку-небудь силу». Вочевидь, слов`яни, на відміну від греків, фаталістами не були. Це розуміння відтворюється і в сучасному Рідновір`ї.

Усе суще пов`язане причинно-наслідковими зв`язками, але Мокоша тче з них свої ниті тут і зараз. Більш того, ця Мокоша – у Серці кожного, а, значить, кожен сам вимальовує візерунок свого Шляху.

Усі традиційні гадання розраховані на передбачення «переплетінь» цих нитей не більше, ніж на рік уперед – на строк одного сонячного циклу.

Проте народна Традиція донесла уявлення про світову долю як світове благо, перерозподіл якого відбувається на кожне Різдво (це втілюється у ритуальному розподілі різдвяного порося, хліба, трохи раніше за календарем – Калити). Кожна жива істота має у цій долі свою частку; людина ж може й змінити характер і розмір своєї частки шляхом спеціальних дій (наприклад, замовлянь). Так само існували уявлення про долю конкретної громади, роду, перерозподіл якої відбувався при народженні, весіллі (відомий символ загальної долі – коровай) та похованні когось із її/його членів (див. більше у «Ритуал в традиционной культуре» А.К.Байбуріна).

 

Навіщо приносити жертви (треби)?

Одразу скажемо – не для того, щоб «задобрити» Богів, предків, духів. Нагадуємо, що Рідні Боги для рідновірів – це Сили, з якими можна безпосередньо взаємодіяти.

Уявіть собі найпростішу телефонну лінію: два апарата та кабель між ними. Для того, щоб зв`язатися з кимось на тому кінці проводу, вам потрібно підняти слухавку, набрати номер. Якщо між апаратами є струм – незабаром ви почуєте голос співбесідника. Якщо ж струму не буде, в ліпшому випадку ви нічого не почуєте, в гіршому – будете спілкуватися самі з собою.

Все так, але для зв`язку з Богами нам потрібно самим запускати той «струм», відсилати «електричний» сигнал. Інший варіант, котрим можна виразити важливість треби: нічого не віддавши, нічого не візьмеш; це потрібно для того, щоб не порушувалась рівновага Сил.

Окрім того, жертва «вивільнює» певну кількість енергії, яку Боги спрямовують на втілення наших намірів.

У требу зазвичай приносяться хліб, квас чи молоко. В ідеалі це має бути виготовлене чи добуте руками членів громади (чи одного з них), але в умовах сучасного міста це нелегко, тож нерідко (але й не завжди) користуються купленим.

Розвинуті духовно люди, які наважуються звертатися до Богів всередині себе, обмінюються з Ними власною енергією. Таким чином, вони скоріше не «телефонують», а «ходять у гості».

 

Навіщо поклонятися ідолам?

По-перше, рідновіри ідолам не поклоняються, так само як свідомі християни (це, втім, далеко не завжди завсідники [рос. завсегдатаи] церкви) не поклоняються іконам. Ідоли (зазвичай рідновіри їх називають кумирами, чурами, образа́ми) є символічним зображенням, яке використовує віруючий, щоб встановити внутрішній зв`язок із тим чи іншим Богом.

По-друге, на ідол «виноситься» певний аспект, образ свідомості (чи підсвідомості) самого віруючого. Концентруючись на ньому, рідновір має змогу розвинути в собі якості певних Божеств.

 

Як можна коротко описати язичницький світогляд?

Світогляд язичника ґрунтується на трьох «китах»:

1. Чуттєве, але ліпше сказати – внутрішнє, Духовне переживання світу; міфопоетична складова.

2. Наділення світу й Природи знаковістю – будь-яка подія, що з нами трапляється, є певною «реплікою» Рода до нас.

3. Наслідування архетипів і стереотипів конкретної народної Традиції (хоча і не обмеження своєї свідомості рамками останньої).

 

Коли почало відроджуватися слов`янське Язичництво у формі Рідновір`я?

В Україні цей процес почався ще у першій половині ХХ століття: згадки про людей, що «повернулися до віри предків» існують щодо деяких бійців Українських Січових Стрільців.

У 1934 р. український науковець, санскритолог, релігієзнавець Володимир Шаян приймає рішення про необхідність організованого відродження. Він зібрав довкола себе небайдужих людей, і у 1943 році вони створюють «Орден лицарів Бога Сонця». Він занепадає, щоправда, у 1948 році з від`їздом В.Шаяна у еміграцію. У 1970-х рр. були створені перші громади Рідної Віри у діаспорі. Після розпаду СРСР послідовники Шаяна у 1993 р. створюють в Києві громаду «Православ`я», на базі якої пізніше сформувалося Об`єднання Рідновірів України.

Паралельно з 1964 р. розвивається т.зв. РУН-Віра – неорелігія, що визнавала лише віру в єдиного Дажбога. Після смерті свого творця, Л.Силенко, у 2008 році РУН-Віра у самій Україні розділилася на «силенкіян», що ревниво сповідують вчення свого пророка, та іншу частину віруючих, що поступово вливаються до рідновірського руху.

 

Скільки рідновірський конфесій існує в Україні?

У наш час існує 4 більш-менш крупних власне українських течій (конфесій) Рідновір`я, систематизована інформація про які подана у розділі нашого сайту Рідновіри України.

Течії різняться за ступенем наближеності до народної Традиції, проте, приховувати не будемо, жодна з них не є ідеальною; кожна течія і навіть кожна громада (як і наша, звичайно ;) ) має свої «заморочки».

Трохи далі за ступенем трансформованості від Традиції відстоять, наприклад, «Великий Вогонь» (вбік атеїзму) і «Собор Рідної Української Віри» (вбік силенкіянського монотеїзму).

Між течіями часто виникають протиріччя і сварки, які виливаються у словесні або Інтернет-диспути і часто гальмують поступ самого руху.

Проте, безперечно, кожна течія має і свої переваги, певну спеціалізацію, що дозволяє рідновірам вільно обирати шлях розвитку, який їм ближче:

- ОРУ – науковий підхід;

- РВ РПВ – езотеричний підхід з ухилом до популярних нью-ейдж практик;

- РПК – творчо-ремісничий підхід (розвиток народних ремесел, зокрема).

Певного поширення в Україні також набули течії російського Рідновір`я, а також інші, пов`язані зі слов`янським Язичництвом неорелігії – «Церква старовірів-інглінгів», «Шлях Саагаста» тощо. Останні часто поширюють вельми деформовану інформацію про слов`янську Традицію, що не є, звичайно, корисним на шляху її відродження. Проте ми не схильні вважати їх чимось на кшталт «сект» - такі штучні формування з часом, вочевидь, самі зійдуть нанівець, однак їхня популярність сьогодні дещо бентежить. Погіршує ситуацію вкрай хаотичне, невпорядковане поширення часто суперечливої інформації про предківську віру.

 

Чому більшість рідновірів називають себе також  «православними»?

Бо слово «православ`я» походить від словосполучення «славити Праву» - тобто, як вже було сказано, світ Богів і Божественний закон.

По відношенню до християнства на теренах Русі слово «православ`я» вперше згадується у «Посланні митрополита Фотія Псковського» від 1410-1417 рр., до цього побутував термін «правовірні християни».

 

Чому б рідновірам не об`єднатися?

Навряд чи це можливо на даному етапі розвитку Рідновір`я. Більш того, навряд чи це потрібно.

Якщо колись, у часи «класичного» слов`янського Язичництва, воно розподілялося відповідно до клімату земель, до особливостей господарства, то зараз внутрішній розподіл став саме конфесійним. Розподіл загалом же потрібен для того, щоб запобігти встановленню одного стандартизованого вчення, яке регулювалося б догматами і сковувало б духовну свободу віруючих.

Проте відноситися більш поважно один до одного проводам конфесій, звичайно, не завадило б, як не завадила б і постійна співпраця на шляху до спільної мети.

 

Які найбільші досягнення рідновірського руху за час його існування Ви можете назвати?

Побудова конфесій і громад, їхня офіційна реєстрація та зростання в умовах пануючого чужовір`я, байдужості влади і суспільства – і є найголовнішим досягненням. Завдяки тому, що до Рідновір`я своїм шляхом приходять найрізноманітніші люди, його ідеї мають змогу поширюватися серед різних верств і прошарків українців. 

У останні роки репортажі про рідновірів все частіше стали з`являтися у ефірі провідних телеканалів і на радіо.

Резонансною подією стало відновлення кумира Перуна на Старокиївській (Андріївській) горі біля Національного музею історії України 24 серпня 2009 року.

 

Як стати рідновіром?      

Стати рідновіром – не значить вступити до якоїсь із течій. Тому посвята у рідновіри передовсім є самопосвятою – глибоким внутрішнім усвідомленням того, що саме традиційне Язичництво є природною саме для Вас релігією, найбільш вдалим виразом Вашої природної духовності.

Стати рідновіром – значить прийняти язичницький світогляд і набути язичницького світосприйняття, почати жити у гармонії з Природою, світом, самим собою, почати внутрішнє очищення своєї душі від усього наносного, штучного і «не свого».

Проте необхідно пам`ятати, що дією нести користь усьому рідновірському руху легше, долучившись до якоїсь із конфесій або створивши власну громаду. Обрядом-посвятою у певну рідновірську конфесію виступає зазвичай обряд ім`янаречення.

 

Яким має бути справжній рідновір?

Перш за все, він має бути САМИМ СОБОЮ.

Це не заважає, втім, жити по совісті  і бути щирим в усьому і з усіма (передовсім, із собою самим); у своїй вірі спиратися, в першу чергу, на свої власні роздуми та відчуття (звіряючи їх з Традицією свого народу), а не на чиїсь дослідження чи священні писання (хоч і не відкидаючи їх); бути патріотом своєї Рідної Землі й бути корисним суспільству; оздоровлювати своє тіло, душу та розум, вдосконалювати та розвивати їх; бути Здоровим, Сильним і Мудрим, а також - Чесним. 

 

Чи є поняття «гріха» у Рідновір`ї?

У більшості течій такого поняття немає. Є лише власний вибір людини, за який вона мусить відповідати й отримати по своїй мірі. Вигадка про те, що язичницькі Боги прощають усе, є абсурдною: Вони – Сили Природи і просто віддають людині по мірі її власних дій.

Якщо розглядати це більш глибоко, то тут можна вгледіти третій закон Ньютона: дія завжди має рівну й протилежну (у сенсі зворотну) їй протидію. Таким чином, якщо своєю дією людина зрушила позитивні сили Всесвіту – вони до неї рано чи пізно (не обов`язково одразу) повернуться, якщо ж негативні – протидія буде рівною їй. Це прості причина та наслідок. А що вважати «доброю», а що «поганою» дією – то вже вирішує сама людина та її оточуючі. Втім, моральні норми залишаються моральними нормами, і про них не треба забувати.

Найвищим же мірилом своїх дій багато язичників вважають власне совість.

 

Підготували: Ведослав, Волелюб, Годиня.