РІКОЮ КОБЗАРСЬКОГО СПІВУ
Сила нестримана рветься крізь груди,
Полум`ям вічності грає кобзар.
В полум`ї
тім розчиняються люди,
Тануть по волі всесвітніх сансар.
Радість космічна затьмарює очі
Хвилею щастя крізь болі поріг.
Мудрість, пишаючись крилами ночі,
Страхи здуває з життєвих доріг.
Юне сп`яніння квітневою люттю
Ллється крізь співи старого сліпця.
Смерть, посіваючи сталою суттю,
Світло підводить до свого вінця…
ОСІНЬ ПЕРЕДЧУТТІВ
Квола осінь входить в дім,
Листям рясним зустрічає
Тих гостей, що по воді
Линуть, линуть з криком чайок.
Стогін вітру у душі,
Порожнеча йде степами.
Десь дерева та кущі
Похилились над борцями,
Що в сирій землі лежать
І лиш спогадами линуть
Крізь віки, що так біжать,
На прадавню Україну.
Вийду в сіру далечінь
Із туманом привітатись,
Скажу вітерцю: «Спочинь!
Ще не раз за шаблі братись…»
А за пагорбами снів
Нас чекає вільна воля,
Та не чути там пісні,
Що співає Дике Поле.
А я знаю, що робить:
Треба Райдугу шукати,
Щоб напровесні століть
Гідну зброю в серці мати!..
ВРЕМЯ РАССВЕТА
По
полю рассвета шагами зарниц
Разносится
весть о восстании скором.
Оковы
условностей падают ниц
И
слабость уходить полуночным вором.
Где
тайной нездешней простлался туман,
Запели
курганы и вторят им птицы.
Не
хочется верить, что это обман,
Ведь
слышен отсюда уж бег колесницы!
Сквозь
раны небес тут прольётся заря,
И
тело Земли умастится росою.
Задержат
дыханье глубоки моря,
Волной
провожая старуху с косою.
Стрелою
калёной пронзив виднокрай,
В
душе всколыхнётся предчувствие боя
За
правду, за совесть, за вольный наш край,
Но
прежде всего – за право покоя…
СУРМИ ОСЕНІ (PAGAN SCARS)
У джерелі ранкового світання
Я бачу присмерк помираючого дня.
Веселий Бог прадавнього кохання
Вертає геть свого буланого коня.
Не чути нам пісень отих весняних,
Не линути разом серцями до Богів.
У хмарах попелу і блисках полум`яних
Згорять без слави всі сини степів.
А хто не тілом – той зіпнеться духом,
Підкориться назавжди грецькому хресту.
І оніміє зором, серцем, слухом,
Забуде предків мудрість непросту…
Забвіння, морок, стогін серед тиші –
Не це, мабуть, очікував від нас Велес.
Чи не лунають десь промови віщі?
Та ні. Лиш предки дивляться на Русь з небес.
*** О, если б можно было описать
рассвет!
И шелеста ветвей беспечных
Привычными словами передать
Завет!
В потоке радостей житейских и
сердечных
Спокойствий ледяных мой
жаждет взор.
Зелёных Истин – вроде лёгких,
но извечных –
В камнях тысячелетних
прячется узор…
| 
