Сайт рідновірської громади "Мокоша" - F.A.Q. з Рідної Віри. Частина І

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина І

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІI

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІII

Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Яку з течій рідновір`я Ви підтримуєте?
Всього відповідей: 175
Друзі сайту


Громада Рідної Православної Віри - «Вінець Бога» (м. Вінниця)

center




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
КНИЖКОВА КРАМНИЦЯ
Об`єднання Рідновірів України


Замовляти за вказаними у прайсах контактами, попередньо уточнивши ціну:

Для киян
pelazg@ukr.net - жрець Спас

Для мешканців інших міст і сіл:
blagovista7@ukr.net - Благовіста

НАШ БАНЕР:

<a href="http://mokosha.at.ua" target="_blank" title="МОКОША"><img src="http://mokosha.at.ua/Untitled-666.gif"/></a> 
 

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина І

Що таке Рідновір`я, Рідна Віра?

Рідновір`я, Рідна Віра – це відроджене слов`янське Язичництво, етнічна (випрацювана самим етносом, народом) релігія східних слов`ян. Вірніше буде сказати, етнічна релігія, що відроджується , адже цей процес триває і зараз, і буде тривати, вочевидь, ще довго. Окрім того, Рідновір`я можна назвати сучасною формою слов`янського Язичництва.

 

Що значить це "відродження"?

Це означає відтворення релігійної системи за допомогою доступних джерел: етнографічних відомостей і фольклору, літописів та інших історичних пам`яток.

Крім того, відродження включає в себе:

-  переосмислення деяких елементів,

-  висунення на перший план більш актуальних на сьогодні ідей (наприклад, екологічних),

- вивчення і усунення «білих плям» з метою побудови стрункої і гнучкої одночасно теологічної та філософської системи.

 

Чи є Язичництво, Рідновір`я релігією? Чи є воно вірою?

Питання доволі дивні, однак їх часто можна почути в ході різноманітних дискусій.

З релігієзнавчої точки зору, звичайно, Язичництво є релігією, що забезпечує духовні потреби конкретного етносу (народу). Однак в широкому розумінні Язичництво ширше за поняття релігії, оскільки охоплює всю духовну сферу традиційної культури даного народу. Виходячи з дослівної етимології (religare или reeligere з латини – «зв`язувати, з`єднувати», «возз`єднувати»), ідеї возз`єднання з природними Силами, що живлять цей світ, з предками і рідною Традицією є більш, ніж актуальним.

З огляду на те, що у слов`янських мовах слово «віра» часто вживається як тотожне «релігії», звісно, Рідна Віра є вірою (вибачте за каламбур :) ). Сліпа ж віра у Богів у Рідновір`ї не вітається, цінується пізнання, власний духовний досвід, результатом якого є  віда (або вєда) – інтуїтивне, «внутрішнє» знання на противагу формальній освіченості, привнесеній «ззовні». Дискусії про належне співвідношення віри та віди у рідновірських конфесіях не вщухають і досі. Прикладом такої ледве не схоластичної полеміки може слугувати стаття Г.С.Лозко «Роздуми з приводу затятих дискусій про віру і віду».

 

Які ключові для розуміння Рідної Віри поняття Ви можете назвати?

Народна Традиція – механізм передачі культури (в самому широкому сенсі: від світогляду до практичних умінь і навичок) від покоління до покоління. Така форма передачі дозволяє зберігати і розвивати т.зв. культурні коди – ознаки, властиві саме цьому народу, які визначають його самобутність. Однак не варто забувати, що Традиція – не статична догма, а рухливий струмінь. Не варто перетворювати поступ на консервацію.

Традиційна культура – власне вся та сукупність народного досвіду, що передається крізь покоління. Це особливий тип суспільного буття, що дозволяє найбільш повно розкрити свій потенціал і сформувати найбільш гармонійний світогляд для представників кожного конкретного етносу (народу). На жаль, розвиток промисловості (індустріалізація), окрім своїх благ, приніс також занепад традиційній культурі, що у більшості народів Східної Європи зберігалася в рамках села. Разом з тим прийшло розмивання етнічної самобутності і сумнозвісна глобалізація, що стирає усе кольорове розмаїття світових культур. Таким чином, збереження Традиції є першочерговим завданням Рідновір`я.

Регіональна / кліматична / географічна варіативність Традиції – мабуть, немає жодного народу, чия б традиційна культура не була регіонально різноманітною (на відміну від культури сучасної, здебільшого уніфікованої, підігнаної під єдиний стандарт, що пропонується ЗМІ). Українська народна культура стоїть на платформі єдиної Традиції, яка, причому, уявляє собою один із «поверхів» будівлі всієї індоєвропейської Традиції в цілому. Однак при цьому звичаї Сходу і Заходу, Півночі та Півдня різняться у деталях, що вносить неповторний колорит у кожну з територій. Так було і за часів Давньої Русі: у північних князівствах через холодніший клімат Традиція мала свої неповторні риси, на півдні сформувалися (причому ще до об`єднання територій під рукою Рюриковичів) свої.

Тому давнє, «класичне» слов`янське Язичництво, виходячи з одного витоку, розтікалося річищами і джерельцями, і кожен духовно насичував саме свою землю. Часом до них вливалися струмочки, що іноді текли навіть від геть інших витоків: так на північному сході до слов`янської Традиції вливалися угро-фінські культурні «струмочки», а на півдні – індоіранські та степові кочівницькі. Це, втім, загальні річища не псувало, а лише збагачувало місцеву самобутність.

Природність (рос. естественность) – відповідність СОБІ справжньому у своїх судженнях, прагненнях, поведінці. Культура споживацького суспільства нав`язує певні стереотипи, що руйнують здорову особистість, змушуючи її переживати НЕ СВОЄ життя. Рідновір`я пропонує відшукати свій власний Шлях і триматися його, маючи за спиною досвід поколінь.

Світова Коловерть (Всесвітній Закон, Божественний Закон) – принцип, згідно з яким усе, що існує, циклічно проходить 3 (або 4, якщо розділяти останню) стадії буття: Творення (Народження) – Підтримання (Розквіт) – Руйнацію та Відродження (ця тріада є також ключовою для розуміння Сварожого Триглаву). Найбільш повно Світова Коловерть проявляється у часових відрізках:

4 пори року,

4 частини доби,

4 сторони світу (які в українській мові мають назви, аналогічні до частин доби),

4 періоди людського життя (дитинство, юність, зрілість, старість), яким у рамках традиційної культури так чи інакше відповідали 4 обряди життєвого циклу (т.зв. обряди переходу: родини, ініціація, весілля, поховання).

Не важко помітити, що кожен елемент перерахованих «квартетів» має свій відповідник у кожному з інших «квартетів». Сюди ж можна додати 4 основні стихії, але про це трохи далі.

Лад – гармонія зі світом і з самим собою; у Рідновір`ї Лад – і ціль, і засіб духовного розвитку одночасно. Перебуваючи у Ладі (вірніше, щомиті переживаючи його у своєму Серці), рідновір здатен найбільш «чисто» і адекватно сприймати і пізнавати навколишню Дійсність, Сили Природи і власної душі.

 

Як можна відроджувати язичництво, коли воно померло тисячу років тому?

Власне, Язичництво не тільки ніколи не «помирало», але й не може «померти», доки живе і пам`ятає своє коріння, свою Традицію хоч один представник народу, що його витворив.

Християнство окремим культурним шаром «лягло» на слов`янську Традицію, що призвело до виникнення такого явища, як «двовір`я». Очищенням Традиції від двовірських нашарувань і займається, окрім всього іншого, Рідновір`я.

Слов`янське Язичництво у «класичному» варіанті існувало до XV-XVI століть: є відомості про те, що московські князі запрошували волхвів для віщування майбутнього (див. статтю О.Власова «Русский календарный стиль» у журналі «Вокруг света», з анотацією Б.О.Рибакова); тогочасні повчання проти язичництва свідчать про «відкрите» вживання імен Богів тощо. Козацьке «християнство» теж представляє собою дуже своєрідне і неоднозначне явище, оскільки зберігало традиції воїнських культів Давньої Русі.

«Архаїчні» обряди і звичаї іноді без суттєвих змін зберігалися в Україні до середини ХХ ст. (допоки радянська ідеологія та стандартизований побут не почали витісняти їх разом із «офіційним» християнством). Таким чином, процес християнізації так і не було завершено до початку постання Рідновірського руху (1930-і роки, див. далі), початку відродження «класичної» форми Язичництва.

 

Чи доцільно відроджувати «аграрні», «сільськогосподарські» культи і світогляд, Традицію, що формувалася за способу життя, відмінного від сучасного міського?

«Сільськогосподарське» розуміння язичництва дуже поверхневе і не відображає усієї багатогранності народної Традиції. Язичництво будується на глибинних, підсвідомих архетипах (як писав відомий психолог К.Г.Юнг, «психічних силах», що продовжують істотно впливати і на сучасних людей). Ці архетипи впродовж століть наділялися певними «атрибутами», які технічна цивілізація Заходу не змінила і, мабуть, не в силах змінити. Важко уявити, принаймні серйозно, Перуна, скажімо, з АК-47 і кевларовому шоломі, а от з мечем і в обладунках – його «природний» вигляд (при тому, що сам по собі Перун, звичайно, немає нічого подібного до людської форми). Такий архетип, наприклад, формує образ «ідеального воїна», наділеного усіма відповідними чеснотами (порівняйте із голлівудськими «супергероями» чи ідеалом пострадянської армійщини).

Окрім того, не треба забувати, що «аграрні» архетипи якнайкраще дозволяють відновити зв`язок із Землею, на якій ми живемо, та всією навколишньою Природою.

 

Виходить, ви виступаєте проти сучасної цивілізації?

Ні. При тому, що ми не заперечуємо технічні блага західної цивілізації, нас не може не турбувати безперспективність, «тупиковість» деяких її тенденцій:

-  нерозумне використання природних ресурсів (екологічна криза),

-  підпорядкування життя економічним цілям (агресія транснаціональних корпорацій),

- вже згадане стирання культурного розмаїття світу внаслідок глобалізації (і, як наслідок, втрата будь-якої етнічної самоідентифікації, віднесення себе до певного народу),

- залежність від створених самою людиною технічних благ і невміння ними розумно користуватися,

-  виродження людини як такої (фізичне – пригадайте сумнозвісне «старіння» європейців і демографічну кризу в Україні; та духовне – руйнація свідомої особистості споживацькою культурою).

Тому Рідновір`я займається виробленням альтернатив цим негативним тенденціям.

Зокрема, ми не тільки пристосовуємо Язичництво до сучасних умов (у міських умовах, наприклад, є актуальним духовне розуміння, інтерпретація плодючості, врожайності, підтримання й очищення, сприяння процесам у Природі як такій), але й намагаємось долучити технічні блага до язичницького світогляду за умови розумного користування ними.

 

Чим послуговуються рідновіри, щоб відтворити слов`янське Язичництво? Адже відомо, що джерел з того періоду дійшло дуже мало.

Про брак джерел зазвичай кажуть історики, що досліджують політичну історію за писемними джерелами. Однак багато фактів з тієї ж «Повісті минулих літ» (ми не кажемо тут вже про те, що Нестор цілком очевидно писав на замовлення правлячої династії) останнім часом спростовуються археологією та паралельними літописами, наприклад, Візантії. Тому, вивчаючи критично письмові джерела часів Давньої Русі, ми видобуваємо лише фрагментарні свідчення про Язичництво. Трохи більше даних дає археологія – Б.О.Рибаков дуже добре висвітлив це у відомій своїй дилогії. Однак найповніший масив даних подає сама народна Традиція – а що може бути достовірніше «розповісти» про її духовну сферу, ніж вона сама? Етнографи і фольклористи впродовж ХІХ – першої половини ХХ ст. встигли зафіксувати основні моменти двовірського світогляду, систему свят і обрядовості, соціальних норм і принципів народного виховання тощо. Таким чином, ми маємо у розпорядженні величезний спадок відомостей, вивченням якого займається як професійна наука, так і зацікавлені рідновіри.

Проблему «Велесової книги» ми описали трохи нижче.

 

Рідновір`я повністю відтворює те слов`янське Язичництво, що існувало до хрещення Русі?

Звичайно, ні. Навіть маючи в руках могутній етнографічний спадок, усю первинну систему відтворити неможливо. Більш того, навряд чи в цьому є потреба, адже деякі форми Традиції дійсно втратили свою актуальність (на відміну від самої сутності її, що актуальна завжди для даного народу). Тому течії, конфесії Рідновір`я не займаються безглуздим копіюванням етнографічних реалій ХІХ ст., а витворюють свої системи, що мають і спільне, і відмінне між собою. Більшість із цих систем не відриваються від народної Традиції, а розвивають і доповнюють її. Є, щоправда, і винятки, про що буде сказано пізніше.

 

Зазвичай тим, хто починає цікавитися слов`янським Язичництвом радять почитати Б.О.Рибакова. Праці яких науковців Ви можете порадити, окрім цього?

Серед робіт, присвячених самому Язичництву можна порадити «Слов`янські старожитності» Любора Нідерле; концепцію Топорова В.М. та Іванова В.В., висвітлену зокрема у «Исследованиях в области славянских древностей». Можна переглянути старенькі томи О.М.Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу».

Існують також праці, авторський суб`єктивізм в яких не дозволяє серйозно сприймати деякі положення, окрім того, відчувається якесь негативне, зверхнє ставлення до Язичництва: звичайно, це характерно для ранніх досліджень на кшталт Анічков Є.В. – «Язычество и древняя Русь», Гальковський М.М. – «Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси», але й для деяких більш сучасних на кшталт Клейн Л.С. – «Воскрешение Перуна».

Корисними будуть практично всі етнографічні дослідження, особливо рекомендуємо «Славянские древности. Этнолингвистический словарь в 5-и томах» під редакцією М.І.Толстого, «Ритуал в традиционной культуре» А.К.Байбуріна, збірки етнографічних матеріалів П.П.Чубинського.

Посилання на деякі з цих робіт є у Бібліотеці нашого сайту.

Окрім того, дуже рекомендуємо читати індоєвропейські першоджерела, посилання на які зараз стали «модними»: Рігведу, Атхарваведу, Самаведу (Яджурведи у перекладі повному немає), Упанішади, Авесту тощо. Власне прочитання цих текстів розвіює багато ілюзій щодо «ведичної культури».

 

Б.О.Рибаков у своїх працях наводить періоди розвитку слов`янського Язичництва, відтворені за «Словом про ідолів»: віра в упирів і берегинь, віра в Рода і Рожаниць, офіційний культ Перуна. Який з цих трьох етапів Рідновір`я намагається відродити?

Згідно з цією періодизацією, другий – культ Рода і Рожаниць – рідновіри вважають «класичним» слов`янським Язичництвом. Однак достовірність періодизації за цим християнським джерелом є сумнівною.

 

Чи було слов`янське Язичництво багатобожжям, політеїзмом?

Краще за все на це питання дадуть відповідь:

стаття Ворона Луганського «Род. Доктрина манифестационизма в Славянской Традиции»,

уривок з книги Гуса ди Зерігі «Христиане и язычники».

 

Навіть якщо так. Але ж Бог – один, Істина – одна, чи не так?

По-перше, Язичництво ніколи не погодиться з тим, що Бог – один, оскільки під цим зазвичай мається на увазі якась наприродна духовна сутність, відділена від своїх «творінь», що спостерігає і керує за всім «зверху», як цар (власне, такі ідеї якраз і використовувались для виправдання феодальних монархій).

По-друге, Язичництво стверджує, що Бог (у Рідновір`ї – Род) – єдиний і багатопроявний; Його проявами є всі світові форми, а сам Він – у кожній часточці цього світу, і світ в Ньому одночасно. Це називається пантеїзмом.

По-третє, кожен народ бачить Бога і розмовляє з Ним по-своєму, на мові своєї власної душі. Цією «священною мовою» душі і є Язичництво кожного народу. Було б вельми неприродно, якщо б українці розмовляли з Богом арамейською чи, тим більше, на івриті, а китайці – російською, а росіяни – англійською. Жодна з цих «мов» не є більш чи менш досконалою, вони просто РІЗНІ. І це нормально.

Так само нормально, коли багатогранну Істину кожен народ бачить по-своєму. Кривда починається там, коли представників певного народу змушують бачити Її інакше, ніж вони звикли. Двовір`я, з цієї точки зору, являє собою «суржик», що не додає здоров`я ані християнству, ані первинному Язичництву.

 

Як Рідновір`я розуміє Богів?

Як лики Рода і сили Природи, що творять, підтримують, руйнують і відроджують світ. Люди ж за своєю природою розуміються як Їхні кревні нащадки, учні і більше – співтворці, співпідтримувачі, співруйнівники (зазвичай, щоправда, рідновіри згадують лише співтворчість).

Боги проявляються у тих явищах Природи, за які вони «відповідають», але так само усі Вони знаходяться і в нас, в нашому Духовному Серці, де являють собою могутні сили нашого Духу. 

Інформація про Богів, які найбільше шануються у Рідновір`ї, у зручній структурі подається у розділі нашого сайту Рідні Боги (розділ перебуває ще у стані розробки, проте більша частина матеріалу вже викладена).

 

Як рідновіри уявляють світ у релігійному розумінні?

Перш за все, варто відзначити, що релігійна «картина світу» рідновірів не суперечить, а часто вдало поєднується із науковою.

Рідновіри вважають Всесвіт Єдиним і Живим – власне, Родом. Род як Дух втілюється Природою у матерії. Будучи органічною часткою Природи, людина здатна взаємодіяти із Всесвітом дією, словом, думкою, наміром тощо.

Вся Природа, за традиційними уявленнями, є живою, наділеною елементарним рівнем свідомості (розлита у всьому Світова Душа). Життя є священним, однак священною є і Вселенська Коловерть, згідно з якою все народжене поєднане «ланцюгами» перетворень. Однак природний стан цих «ланцюгів» порушується, коли людина починає бездумно брати у Природи більше, ніж їй насправді потрібно.

Індоєвропейська Традиція зберегла типові для більшості народів даної гілки стійкі лінії міфологічний уявлень про «вертикаль» трьох світів, що розташовуються вздовж Світового Дерева (у рідновірів – Дуба-Стародуба, Золотої Берези або Верби, Явора) і чотири «горизонтальні» сторони світу.

Три «вертикальні» світи, за Велесовою Книгою, рідновіри зазвичай називають:

- Правою (світ Богів або сам Божественний Закон, що врівноважує Яву і Наву – протилежності),

- Явою (світ людей, тварин, рослин і духів місцевостей – лісовиків, домовиків, польових тощо),

- і Навою (світ предків і духів загалом).

Духи, до речі, (власне, як і люди :) ) не бувають «добрими» чи «злими» від початку, але живуть за своїми законами, що відрізняються від норм людського суспільства.

Таким чином, жодна сила у Всесвіті не спрямована проти людини, окрім, можливо, її власного невігластва і дурості.

Серед важливих світоглядних уявлень рідновірів можна згадати ще поняття Візерунку Всесвіту, або Рушника Мокоші, - усієї скупи причинно-наслідкових зв`язків, що перетинають буття вздовж і поперек, творяться і переплітаються у нові звиви кожної поточної миті.

 

А що Рідновір`я каже про створення світу?

Єдиного погляду на це у течій немає. Вочевидь, не було його і в давнину, адже просто неможливо виразити людською мовою той незбагненний акт появи простору і часу, матерії та енергії. Навіть наука використовує для «запису» гіпотез щодо цього хіба що математичні формули.

Рідновіри ж послуговуються різними традиційними точками зору: від давнього міфу про трьох птахів-деміургів (збереженого у колядці «Ой як то ще не було з нащада світу») до філософських концепцій, які говорять про маніфестацію, прояв сущого із Самого Рода.

 

Підготували: Ведослав, Волелюб, Годиня.