F.A.Q. з Рідної Віри. Частина І

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІI

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІII

Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Яким буде організаційне оформлення рідновір`я в Україні у подальшому?
Всього відповідей: 85
Друзі сайту


Громада Рідної Православної Віри - «Вінець Бога» (м. Вінниця)

center




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
КНИЖКОВА КРАМНИЦЯ
Об`єднання Рідновірів України


Замовляти за вказаними у прайсах контактами, попередньо уточнивши ціну:

Для киян
pelazg@ukr.net - жрець Спас

Для мешканців інших міст і сіл:
blagovista7@ukr.net - Благовіста

НАШ БАНЕР:

<a href="//mokosha.at.ua" target="_blank" title="МОКОША"><img src="//mokosha.at.ua/Untitled-666.gif"/></a> 
 

F.A.Q. з Рідної Віри. Частина ІІІ

Які догмати, Священні Писання існують у Рідновір`ї?

Рідновір`я вільно від догматів, оскільки сама народна Традиція, продовженням якої воно є, передається безпосередньо від покоління до покоління, розвиваючись в уявленнях народу. Основні ж світоглядні моменти щоразу проголошуються у молитвах, відтворюються у обрядах річного кола і життєвого циклу.

Деякі течії, однак, мають свій «Символ Віри», механізми дотримання якого, втім, зазвичай не розроблені.

Те ж саме і зі Священним Писанням: сама Природа є для рідновірів ним, життєвий і духовний досвід кожного.

Іноді, втім, можна почути про те, що Священними Писаннями є Велесова Книга, «Карби відання Покону Рода Всевишнього» (РВ РПВ), «Славяно-Арийские Веды» чи загалом Веди. Друге джерело видається нам сумнівним щодо своєї традиційності, однак уявляє собою тезовий виклад одного конфесійного вчення. Веди ж (історичні, індійські) є релігійною пам`яткою саме індійського відгалуження аріїв, тому, черпаючи звідти відомості про спільні моменти індоєвропейського світогляду, мабуть, не варто, будучи слов`янином, надавати їм настільки вагомого значення. Перше і третє джерело розберемо окремо.


Що таке Велесова Книга?

Велесова Книга, Влес-Книга, «дошки Ізенбека» - письмовий текст міфологічного і релігійного характеру, що був записаний на дерев`яних дощечках, які нібито знайшов у 1919 р. полковник білої армії Алі (Федір Артурович) Ізенбек у одній із садиб смт. Великий Бурлук на Харківщині. Він же вивіз їх до Брюсселю, де з ними ознайомився письменник-емігрант Юрій Миролюбов. Він переписав текст на незрозумілій мові з усіх дощечок, які потрапили до нього (на сьогодні виділяються 76 і кілька фрагментів), і зробив всього дві фотографії – поширена, зокрема, фотокопія дошки 16а. 

У 1941 р., за легендою, малярське ательє, що належало Ізенбеку і в якому працював Миролюбов, було пограбоване, дошки зникли. Деякі патякають, що вони були вкрадені окультною організацією Третього Рейху «Аненербе» :).

Перші публікації записів і спроби перекладу Велесової Книги з`явилися у 1950-х роках. З тих пір багато хто брався перекладати те, що встиг переписати Миролюбов у свої нотатки. Наскільки вірно він це зробив – хто знає… На сьогодні найбільш вдалим перекладом вважається версія Г.С.Лозко, неодноразово перевидана і доповнена релігієзнавчими коментарями.

Радянські експерти-філологи Л.Жуковська і О.Творогов визнали Велесову Книгу «підробкою» за багатьма критеріями і приписали авторство самому Миролюбову. На жаль, фактів, які підтверджували б історичність Велесової Книги насправді мало. Проте називати її «підробкою, фальсифікацією» також некоректно, адже немає оригіналу, який би фальсифікував Миролюбов. Щодо мови – у 1920-1930-х рр. дуже активно велися пошуки індоєвропейської «прамови», на одному з її гіпотетичних варіантів була навіть написана маленька казочка, що зазнала 3-х редакцій. Якщо б авторство її було невідоме – її теж би визнали «підробкою»?

Якщо Велесову Книгу і написав Миролюбов – можемо вважати її першою концепцією Рідновір, що заклала основи багатьох рідновірських починань і визначила певний релігійних перелік термінів.

Є, щоправда, один не дуже позитивний момент: росіянин О.Асов (О.Барашков, Бус Крєсєнь) з 1990-х років дуже активно займається «перекладом» і виданням Велесової Книги у багатьох варіаціях. Його «переклад», однак, настільки далекий від записів Миролюбова, що, вочевидь, вони є витвором (причому, доволі-таки комерційним) самого пана Олександра. Тому радимо досить критично ставитися до будь-яких його видань.

 

Що таке «Славяно-Арийские Веды»?

Так називають збір релігійних текстів сумнівного походження і змісту прихильники «Церкви старовірів-інглінгів». Зазвичай проголошується, що ці тексти на планету Земля приніс 40 тисяч років тому Перун під час такої собі галактичної війни (у кращих традиціях «Зоряних війн»), і вони якимось чином збереглися до наших днів, звичайно ж, у провідників цієї «Церкви» з м. Омськ.

Реально ж ці тексти набули поширення від початку 1990-х років на хвилях пошуку «національного міфу» та ідеї, що є нормальним «перехідним» етапом у менталітеті будь-якого народу (в Україні, нагадаємо, в цей час з`являються галасливі міфи про давніх укрів, Аратту тощо). У наш час відомі імена і відверті спогади тих, хто займався створенням даного ідеологічного проекту, але згодом розчарувався у ньому.

 

Чи є рідновіри націоналістами?

Дивлячись, що Ви розумієте під поняттям «націоналізм», адже частково під впливом радянських стереотипів, частково завдяки новітній пропаганді у багатьох людей склалося вельми невірне розуміння цього поняття.

Якщо найбільш коротко, націоналізм – це ідеологічна течія, яка проголошує націю найбільшою цінністю. Причому, варто зазначити, постулюється не «вищість» та «панівні права» якоїсь нації, а лише те, що для представника кожної нації є природним вболівати за неї і бути готовим відстоювати її загальні інтереси. 

Існують багато напрямків і течій націоналізму (майже як у Рідновір`ї :) ). Прийнятним для рідновірів є передовсім етнічний націоналізм, що ґрунтується на любові до свого народу (етносу), відчутті внутрішньої єдності з ним.

Як націоналісти рідновіри виступають не проти чужого, а за своє.

Вивчаючи мудрість інших народів, вони слідують мудрості свого народу.

Гарним прикладом такого націоналізму може виступити нарис волхва Велеслава «Я – националист».

 

Але ж слов`яни (зокрема, східні) – єдиний народ!

На жаль, ми мусимо Вас розчарувати.

На час розпаду східнослов`янської єдності у середині І тис. н.е. вже почали вимальовуватися етновизначальні культурі риси українців, білорусів і росіян. Хоча, звісно, про самі ці народи у часи Київської Русі говорити не варто: були племена (а не «давньоруська народність», що є ідеологічним конструктом часів СРСР), що говорили на своїх діалектах (а не на одній мові, як і досі деякі стверджують), були об`єднані, якщо вже по правді, насильно у рамках держави прийшлої династії Рюриковичів.

Після розпаду цієї держави у XII-XIII століттях розвиток колишніх племен продовжив іти різними шляхами, що вже наприкінці XIV-XV століттях призвело до появи трьох відомих у наш час народів. 230-літнє перебування у рамках однієї держави не змогло «злити» племена у єдиний народ, як не змогло «злити» вже сформовані народи перебування у складі Російської імперії, вибудувати безетнічного «совєтського чєловєка» політика офіційного СРСР тощо.

Ми далекі від того, щоб бачити у росіянах «клятих москалів», «одвічних ворогів України», однак і робити з українців «ополячєних русскіх» - безглуздо. Кожен з народів пройшов свій шлях і має свою Традицію, які, може, дійсно витікають зі спільного слов`янського кореня, проте їхнє штучне зливання в одне русло навряд чи буде корисним.

 

Як рідновіри відносяться до християнства?

По-перше, необхідно відрізняти:

- Християнство як філософсько-містичне вчення, створене нібито Ісусом Христом у І ст. н.е. і яке ввібрало в себе багато «популярних» тогочасних ідейних віянь – етику стоїцизму, пошуки Єдиного, семітську ідею месіанства тощо. Це вчення має мало спільного із тим, що ми бачимо у сьогоднішніх церквах і представляє собою не кращий і не гірший з варіантів розуміння і досягнення Істини, створених людьми. Нестача етнічних коренів у цього вчення, звичайно, не дуже позитивно впливає на його природність, але все таки.

- Християнство як догматичну «світову» релігію, канон якої був розроблений протягом низки «Вселенських соборів» з IV ст. н.е. і став теологічно-етичним підґрунтям (радше: виправданням) феодальним суспільним відносинам, що народжувались якраз в той час.

По-друге, поширення другого варіанту християнства від самого початку мало характер духовної глобалізації, що стирала етнічні традиції і руйнувала природну духовність, народів, вироблену ними самими. З цієї точки зору ми не можемо позитивно оцінювати дану релігію.

Хрещення Русі, як відомо, відбувалося «вогнем і мечем» (у містах, передовсім), народні традиції (навіть – до XVI-XVII ст. – колядування, розпис писанок і кулічі, що зараз називаються «пасками»; див., наприклад, послання І.Вишенського) переслідувались і заборонялись.

Зараз християнство, «коване» під феодалізм (зокрема, «православне», що так і не зазнавало змін від розколу всередині XVII ст.), вже не відповідає ані господарчим, ані духовним потребам людства. Проте воно залишається панівною релігією у більшості країн Європи; в Україні ж та Росії церква активно виступає проти відродження Язичництва (цілком природно).

 

Чи були якісь загострення конфлікту?

В Україні – так. Можемо пригадати постійні напади (психологічні та фізичні) служителів каплички УПЦ МП на рідновірів, що проводять славлення Богів на Старокиївській горі (біля Національного музею історії України).

У серпні 2007 року, зокрема, священиком був відкритий вогонь з травматичного пістолету (не в цілях самозахисту), було поранено кілька рідновірів.

На початку серпня 2009 року фанатичними молодиками із проводом священиків греко-католицької церкви було знищено новостворене капище у с. Саджівці на Тернопільщині; п`ятеро рідновірів, що його захищали, були нещадно побиті й пограбовані. У будівництві цього капища брали участь представники і нашої громади.

Після встановлення кумира Перуна на Старокиївській його неодноразово намагалися підпалити і зрубати, захисників обливали бензином і блокували їм дії за допомогою державних силових структур.

Можна додати про неодноразові руйнації комплексу капищ на Хортиці, у багатьох інших регіонах України.

Офіційна влада і суд на такі дії реагують доволі кволо.

Натомість, рідновірів одразу звинуватили у вибуху церкви у Запоріжжі, хоча згодом виявили, що то здійснив колишній її робітник. 

Реально зворотні дії рідновірів далі агресивних реплік і заяв деяких необачних осіб не заходять.

 

Як рідновіри ставляться до «теорії заколоту» (жидомасонської змови)?

Як пише В.Пелевін, «антирусский заговор, безусловно, существует — проблема только в том, что в нем участвует всё взрослое население России…».

На жаль, іще доволі часто у рідновірському середовищі можна почути розмови подібного спрямування, проте в останні роки свідомі рідновіри воліють до закриття «жидомасонської» теми: незважаючи на глобалізацію (що є закономірним цивілізаційним явищем), реальну агресію транснаціональних корпорацій і спецслужб, явно неукраїнський склад влади в Україні, шукати винних у «світовому сіонізмі» та «масонстві» занадто банально і примітивно. 

Єврейська ж проблема як така існувала та існує у більшості країн Європи і, тим більше, в Україні, де колись була (та й зараз є) достатньо велика діаспора цього народу.

 

Яким бачать рідновіри своє майбутнє?

«Я вам не скажу за всю Одессу…». Брати на себе відповідальність за висловлення «загальної думки» рідновірського руху щодо цього не станемо, можемо навести, як приклад, лише своє власне бачення.

Передовсім, все залежить від нас самих – активності й ініціативності громад, течій, окремих рідновірів. За останні роки ми бачимо непогані успіхи і досить велике поширення ідей Рідновір`я. Сучасні язичники вже не є такою дивиною для багатьох українців, якою могли вони бути, скажімо, у 1990-х роках; поступово проблема нашого руху стає об`єктом обговорення мас-медіа і наукових установ.

Майбутнє Рідновір`я тісно пов`язано із будущиною української ідентичності взагалі, хоча цей зв`язок взаємний: чи зможемо ми вдихнути якісь життєдайні ідеї у справу відродження традиційної культури? Важко прогнозувати. Є і позитивні (як криза християнства), і негативні (глобалізація, економічний та ідеологічний наступ на українську культуру) зовнішні, а також внутрішні чинники.

Ми працюємо у сьогоденні, ми єднаємося з Богами кожного дня, думками і намірами своїми підсилюючи «благі» варіанти розвитку подій.

Хай, як і хрещення тривало не одне століття, розхрещення триватиме довго, але воно матиме успіх.

Хай вже наші онуки і правнуки побачать Світанок Сварожий – не у метафізичному, а в ідейно-алегоричному сенсі – наша теперішня праця буде немарною.

Слава Рідним Богам!


Підготували: Ведослав, Волелюб, Годиня.